Women and Justice: Keywords

Legislation

Указ "Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини", Президент України (Order "On Approval of the National Human Rights Strategy," President of Ukraine) (2021)

Domestic and intimate partner violence, Employment discrimination, Gender discrimination, Gender-based violence in general, Trafficking in persons

The Strategy aimed to improve government policies promoting human and civil rights and freedoms. The Strategy aims to unite society in protecting the values of human rights and freedoms based on equality and non-discrimination. The Strategy contains the following gender-specific directions: § 8 Preventing and combating discrimination, § 9 Ensuring equal rights and opportunities for women and men, § 10 Preventing and combating gender-based violence, exploitation, and trafficking in human beings, § 11 Preventing and combating domestic violence, § 13 Ensuring the right to work and social protection (creating conditions for practical reconciliation of work and family responsibilities, preventing and combating discrimination in the workplace based on family responsibilities), § 27 Raising awareness in the field of human rights (on equal rights of women and men, the inadmissibility of discrimination, etc.) Each paragraph has the following structure: "Strategic goal," "Problems addressed by the strategic direction," "Tasks aimed at achieving the goal," "Expected results," and "Main indicators." For example, consider Strategic Goal § 9 - women and men in Ukraine have equal rights and opportunities in all spheres of life, which addresses problems including gender inequality in economic opportunities; distribution of family responsibilities; a wage gap for women and men in opportunities to participate in political life; the prevalence of gender stereotypes in society; and other cases of gender discrimination. Tasks aimed at achieving § 9’s goal include incorporating the needs of different groups of women and men by (i) incorporating such gender-based needs into laws, national development strategies, and local development strategies; (ii) applying a comprehensive gender approach to the formation, monitoring, and evaluation of state policy; (iii) to introducing comprehensive measures to overcome gender discrimination, in particular, gender stereotypes; and (iv) creating conditions for the expansion of gender equality in the society. Expected results of § 9 are (i) the application of a comprehensive gender approach to the formulation, implementation, monitoring, and evaluation of state policy; (ii) the reduction of the number of cases of gender discrimination; (iii) the protection of women and men’s equal access to participation in politics and decision-making processes at the state and local levels; (iv) the expansion of economic opportunities for women; (v) the reduction of the gender pay gap and inequality in the distribution of family responsibilities; (vi) raising public awareness of combating discrimination; and (vii) the reduction of gender-based violence. The main indicators of successful implementation are the (i) average wages of women and men; (ii) employment rate of women and men of working age; (iii) proportion of women serving as politicians and in government roles; (iv) Ukraine's place in the Global Gender Gap; and (v) Ukraine's place in the Gender Development Index.

Стратегія спрямована на вдосконалення державної політики у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Стратегія має на меті об'єднати суспільство у захисті цінностей прав і свобод людини на засадах рівності та недискримінації. Стратегія містить наступні гендерно-специфічні напрями: § 8 Запобігання та протидія дискримінації, § 9 Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, § 10 Запобігання та протидія гендерно обумовленому насильству, експлуатації та торгівлі людьми, § 11 Запобігання та протидія домашньому насильству, § 13 Забезпечення права на працю та соціальний захист (створення умов для практичного поєднання трудових і сімейних обов'язків, запобігання та протидія дискримінації у сфері праці за ознакою сімейних обов'язків), § 27 Підвищення рівня обізнаності у сфері прав людини (щодо рівних прав жінок і чоловіків, неприпустимості дискримінації тощо). Кожен пункт має наступну структуру: "Стратегічна мета", "Проблеми, на вирішення яких спрямований стратегічний напрям", "Завдання, спрямовані на досягнення мети", "Очікувані результати", "Основні індикатори". Наприклад, розглянемо Стратегічну ціль § 9 - "Жінки і чоловіки в Україні мають рівні права та можливості в усіх сферах життєдіяльності", яка стосується таких проблем, як гендерна нерівність в економічних можливостях; розподіл сімейних обов'язків; розрив в оплаті праці жінок і чоловіків; можливості участі в політичному житті; поширеність гендерних стереотипів у суспільстві; інші випадки гендерної дискримінації. Завдання, спрямовані на досягнення мети § 9, включають врахування потреб різних груп жінок і чоловіків шляхом (i) включення таких гендерних потреб до законів, національних стратегій розвитку та стратегій місцевого розвитку; (ii) застосування комплексного ґендерного підходу до формування, моніторингу та оцінки державної політики; (iii) впровадження комплексних заходів для подолання гендерної дискримінації, зокрема, ґендерних стереотипів; (iv) створення умов для розширення ґендерної рівності в суспільстві. Очікуваними результатами виконання § 9 є (i) застосування комплексного ґендерного підходу до формування, реалізації, моніторингу та оцінки державної політики; (ii) зменшення кількості випадків дискримінації за ознакою статі; (iii) забезпечення рівного доступу жінок і чоловіків до участі в політиці та процесах прийняття рішень на державному та місцевому рівнях; (iv) розширення економічних можливостей жінок; (v) скорочення гендерного розриву в оплаті праці та нерівності у розподілі сімейних обов'язків; (vi) підвищення рівня обізнаності населення щодо протидії дискримінації; (vii) зменшення рівня гендерного насильства. Основними індикаторами успішного виконання є (i) середня заробітна плата жінок і чоловіків; (ii) рівень зайнятості жінок і чоловіків працездатного віку; (iii) частка жінок серед політиків і на державних посадах; (iv) місце України в Глобальному індексі гендерного розриву; та (v) місце України в Індексі гендерного розвитку.

Кримінальний процесуальний кодекс України, Верховна Рада України, 2013 (частина 6 статті 194) (Criminal Procedure Code of Ukraine, Art. 194(6)) (2013)

Domestic and intimate partner violence

Domestic violence is a specific crime committed in the family or within the place of residence or between relatives, between former or current spouses, or between other persons who lived together as a family but were not related or married to each other, regardless of whether the perpetrator of domestic violence lived in the same place as the victim, as well as threats of such acts (also see the Law of Ukraine “On Preventing and Combating Domestic Violence”). In order to protect the victim, the court may also: i) prohibit the offender from cohabitating with a victim; ii) restrict of communication with a child if domestic violence was committed against the child or in their presence; iii) prohibit the offender from approaching within a certain distance a victim’s temporary or permanent residence; iv) prohibit the offender from communicating with a victim personally or through third parties; v) refer the offender to complete alcohol, drug, or other addiction treatment, or the offender treatment program.

English translation available here: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/4651-17#n2537

Домашнє насильство - це специфічний злочин, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа (також див. Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" ). З метою захисту постраждалої особи суд зокрема може: i) заборонити кривднику спільно проживати з постраждалою особою; ii) обмежити спілкування з дитиною, якщо домашнє насильство було вчинено щодо дитини або в її присутності; iii) заборонити кривднику наближатися на певну відстань до місця тимчасового або постійного проживання постраждалої особи; iv) заборонити кривднику спілкуватися з постраждалою особою особисто або через третіх осіб; v) направити кривдника для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, направлення для проходження програми для кривдників.

Кодекс законів про працю України № 322-VIII 1971, статті 179, 183: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною, перерва для годування (Labor Code, arts. 179, 183: maternity leave, childcare leave, breastfeeding breaks) (1971)

Employment discrimination

Article 179 of the Code of Labor Laws establishes that women shall be granted a paid maternity leave for 70 calendar days before childbirth and for 56 calendar days after childbirth, counting from the day of childbirth. A positive step in gender policy is the adoption of the Law of Ukraine 'On Amendments to Certain Legislative Acts Concerning Ensuring Equal Opportunities for Mothers and Fathers to Care for a Child'. Thus, this Law added the following rules to Article 179: (i) at the woman's or man’s request, they shall be granted childcare leave before the child reaches the age of three, with the payment of benefits during these periods in accordance with the law; (ii) enterprises, institutions, and organizations can, at their own expense, provide one of parents with partially paid leave and unpaid childcare leave for a longer period; (iii) if a child needs home care, a woman or a man shall be granted unpaid leave for the duration specified in the medical recommendation, but not longer than when the child reaches the age of six. Before these amendments, the child's father could receive such a leave on the basis of an official document, for example, which confirmed that the child's mother started work before the end of her leave, and maternity benefits ended. This was also facilitated by stereotypes that childcare is a "female" role and duty. Now parents have the right to choose which parent will take leave, and which parent will work. Article 183 guarantees the right of a woman who has a child under the age of 18 months to additional breaks for breastfeeding, in addition to the general rest and lunch break. Breastfeeding breaks shall be included in working hours and paid the average salary.

Стаття 179 Кодексу законів про працю встановлює, що жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів. Позитивним кроком у ґендерній політиці є прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька щодо догляду за дитиною". Так, цим Законом статтю 179 доповнено наступними нормами: (I) за бажанням жінки або чоловіка їм надається відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою допомоги протягом цих періодів відповідно до закону; (II) підприємства, установи та організації можуть за власний рахунок надавати одному з батьків частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною на більший строк; (III) якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці або чоловіку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, зазначеною в медичному висновку, але не довше досягнення дитиною шестирічного віку. До цих змін батько дитини міг отримати таку відпустку на підставі офіційного документа, наприклад, який підтверджував, що мати дитини вийшла на роботу до закінчення відпустки, а виплата допомоги по вагітності та пологах припинилася. Цьому також сприяли стереотипи про те, що догляд за дитиною – це "жіноча" роль і обов'язок. Тепер батьки мають право вибирати, хто з батьків піде у відпустку, а хто працюватиме. Стаття 183 гарантує право жінці, яка має дитину віком до 18 місяців, на додаткові перерви для годування, крім загальної перерви для відпочинку харчування. Перерва для годування включається в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

Кодекс законів про працю № 322-VIII 1971, статті 178: переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на легшу роботу (Labor Code, art. 178: work transfer rules for pregnant women, women with young children) (1971)

Employment discrimination, Gender discrimination

Article 178 of the Labor Code provides for the right of pregnant women and women with children under the age of three to request that their employer reduce the woman’s production and service rates, or transfer her to easier work in order to avoid dangerous conditions while maintaining her pay from her original position. At the same time, the woman must provide her employer with an appropriate medical documentation confirming the pregnancy and the impossibility of performing the original work. While the employer is making the decision about whether to provide the pregnant woman with another job, she must be released from work and all work days missed during that time must be paid. Women who have children under the age of three who can no longer perform their previous job also have the right to request that they be transferred to another job before the child reaches the age of three and preserve their earnings from their previous work.

Стаття 178 Кодексу законів про працю України встановлює, що вагітна жінка та жінка, яка має дітей віком до трьох років, має право вимагати від роботодавця зниження норм виробітку та обслуговування або переведення її на легшу роботу з метою уникнення шкідливих умов із збереженням оплати праці, яку вона мала на попередній посаді. При цьому, жінка повинна надати своєму роботодавцю відповідну медичну документацію, що підтверджує вагітність і неможливість виконувати первинну роботу. Поки роботодавець приймає рішення про надання вагітній жінці іншої роботи, її необхідно звільнити від роботи та оплатити всі пропущені за цей час робочі дні. Жінки, які мають дітей віком до трьох років, які не можуть виконувати попередню роботу, також мають право вимагати переведення їх на іншу роботу до досягнення дитиною трирічного віку із збереженням заробітку за попередньою роботою.

Кодекс законів про працю України № 322-VIII 1971, статті 63, 176-177: заборона надурочних робіт для жінок, а також пільги вагітним і жінкам, які мають дітей (Labor Code, arts. 63, 176-177: overtime work rules for pregnant women, women with young children) (1971)

Abortion and reproductive health rights, Employment discrimination, Gender discrimination

Article 63 of the Code of Labor Laws prohibits overtime work for pregnant women and women with children under the age of three. This rule is meant to protect women, but at the same time it makes them vulnerable to discrimination. The direct application of this rule violates women's right to freely choose their work, restricts women's access to jobs for which additional payment is provided (for example, under the hourly payment system, overtime work is paid at doubled hourly rate), and can also inhibit women’s career and professional growth. In addition, such a prohibition leads to the unofficial, unsanctioned employment of women in such types of work, which leads to women lacking legal protection and adequate wages. Articles 176-177 determine that women are not allowed to work on nights or weekends. These articles also prohibit employers from sending pregnant women and women with children under three on business trips. Women with children aged three to fourteen, or children with disabilities cannot work overtime, and they cannot be sent on business trips without their consent. These rules also apply to men with children, but only if they are raising them without a mother permanently or long-term (for example, the mother is receiving long-term medical care). This approach discriminates against both men and women, and further reinforces stereotypes that child care is exclusively a woman's duty. For violations of these prohibitions, the Code of Labor Laws provides for fining the employer the amount of the minimum wage for each such violation (currently 6,700 hryvnias).

Статтею 63 Кодексу законів про працю забороняється надурочна робота вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Це правило покликане захистити жінок, але водночас воно робить їх уразливими до дискримінації. Пряме застосування цієї норми порушує право жінок на вільний вибір роботи, обмежує доступ жінок до робіт, за які передбачена додаткова оплата праці (наприклад, за погодинної системи оплати праці понаднормова праця оплачується у подвійному розмірі годинної ставки), а також може перешкоджати. кар'єрному і професійному росту жінки. Крім того, така заборона призводить до неофіційного незаконного працевлаштування жінок на такі види робіт, що призводить до того, що жінки не мають правового захисту та належної оплати праці. Статті 176-177 визначають, що жінки не можуть працювати у нічний час та у вихідні дні. Ці статті також забороняють роботодавцям направляти у відрядження вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть працювати понаднормово, а також направлятися у відрядження без їх згоди. Ці правила поширюються і на чоловіків, які мають дітей, але тільки в тому випадку, якщо вони виховують їх постійно або тривалий час без матері (наприклад, мати перебуває на тривалому лікуванні). Такий підхід дискримінує як чоловіків, так і жінок і ще більше зміцнює стереотипи про те, що догляд за дітьми є виключно жіночим обов’язком. За порушення цих заборон Кодексом законів про працю передбачено накладення штрафу на роботодавця в розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення (зараз це 6700 гривень).

Кодекс законів про працю України № 322-VIII 1971, статті 56, 60(1)-60(2): неповний робочий день та дистанційна робота жінок (Labor Code, arts. 56, 60(1)-60(2): part-time and remote work for women) (1971)

Abortion and reproductive health rights, Employment discrimination, Gender discrimination

Article 56 of the Labor Code stipulates the employer's obligation to set part-time working hours for certain categories of employees, including (i) pregnant women; (ii) women with children under the age of 14 and/or a child with a disability; (iii) women caring for a sick family member. The scope of their labor rights is not limited; such women still have the right to a full-time vacation and social benefits. For part-time work days, a person is paid in proportion to the time worked. Article 60-1 provides for the right of pregnant women and women with children to choose to work from home. At the same time, a woman can work from home only if: (i) it is possible, taking into account the nature of the work they performed and (ii) employer has the appropriate resources and means to do so.

Стаття 56 Кодексу законів про працю України передбачає обов’язок роботодавця встановлювати неповний робочий час для окремих категорій працівників, у тому числі (I) для вагітних жінок; (II) жінок, які мають дітей віком до 14 років та/або дитину з інвалідністю; (III) жінок, які доглядають за хворим членом сім'ї. Обсяг їх трудових прав не обмежений; такі жінки зберігають право на повну відпустку та соціальні виплати. За неповний робочий день робота особа оплачується пропорційно відпрацьованому часу. Стаття 601 передбачає право вагітних жінок і жінок, які мають дітей, вибирати роботу вдома. Водночас жінка може працювати вдома, лише якщо: (I) це можливо з урахуванням характеру виконуваної роботи та (II) роботодавець має для цього відповідні ресурси та засоби.

Сімейний кодекс України № 2947-III, Статті 109-115: розлучення за рішенням суду (Family Code, arts. 109-115: divorce by court decision) (2002)

Divorce and dissolution of marriage, Domestic and intimate partner violence, Forced and early marriage, Gender discrimination

Spouses who have children may file to a competent court a divorce application supported by a written agreement detailing with whom the children will live following the divorce, to what extent the other parent will support the children, and the other parent's right to care for the children. The competent court shall award a divorce one month following the submission of the divorce application, if it is established that the divorce application is in line with the genuine intent of the wife and husband. It is interesting that the family law establishes rules according to which the court shall attempt to facilitate the reunification of the couple through measures that are not in conflict with the moral principles of society (in such circumstances, the court may suspend the proceedings and set a time limit for the spouses to reconcile, which may not exceed six months). If both spouses agree to dissolve the marriage, the terms for reconciliation are usually not set by the court. Either spouse may apply for a divorce. At the same time, the legislature limited access to justice to certain categories of persons, namely: pregnant wives and their husbands, as well as parents of children under one year of age. Thus, a divorce application may not be filed during the wife's pregnancy and within one year of childbirth, unless either spouse engages in illegal behavior that may be classified as a criminal offense against the other spouse or the child. Such a limitation does not typically preserve the family, and may interfere with a person's right to marry another person with whom they already live, affects decision-making regarding the acquisition of property, because in this case it will be considered joint property (it will be very difficult for a person to challenge the presumption of joint property in court even if the persons do not live together). When deciding the issue of divorce, the court shall investigate the actual relationship of the spouse and genuine grounds for filing for divorce, with due regard to whether the spouses have a minor child or any other important factors. After divorce, a person has the right to revert their pre-marriage last name. In case of divorce granted by the court, the marriage shall be deemed terminated as of the effective date of the court judgment awarding the divorce.

Подружжя, яке має дітей, може подати до компетентного суду заяву про розірвання шлюбу, яка супроводжується письмовою угодою, в якій вказується, з ким проживатимуть діти після розірвання шлюбу, в якому обсязі другий з батьків утримуватиме дітей, а також право другого з батьків піклуватися про дітей. Компетентний суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу через місяць після подання заяви про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає справжнім намірам дружини та чоловіка. Цікаво, що сімейне законодавство встановлює правила, відповідно до яких суд намагається сприяти возз’єднанню подружжя за допомогою заходів, які не суперечать моральним засадам суспільства (за таких обставин суд може призупинити провадження та призначити строк для примирення подружжя, який не може перевищувати шести місяців). У разі згоди обох з подружжя на розірвання шлюбу строк примирення судом зазвичай не встановлюються. Будь-хто з подружжя може подати заяву на розірвання шлюбу. Водночас законодавець обмежив доступ до правосуддя певним категоріям осіб, а саме: вагітним дружинам та їхнім чоловікам, а також батькам дітей віком до одного року. Таким чином, заява про розірвання шлюбу не може бути подана під час вагітності дружини та протягом одного року після пологів, за винятком випадків, коли будь-хто з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка може бути кваліфікована як кримінальний злочин щодо іншого з подружжя або дитини. Таке обмеження, як правило, не зберігає сім’ю, може перешкоджати праву особи на шлюб з іншою особою, з якою вони вже проживають, впливати на прийняття рішення щодо придбання майна, оскільки в цьому випадку воно вважатиметься спільною власністю (вкрай важко оскаржити презумпцію спільної власності в суді, навіть якщо особи не проживають разом). При вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні стосунки подружжя та дійсні підстави для звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу, з урахуванням наявності у подружжя неповнолітньої дитини та інших важливих обставин. Після розірвання шлюбу особа має право повернути своє дошлюбне прізвище. У разі розірвання шлюбу за рішенням суду шлюб вважається припиненим з дня набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу.

Сімейний кодекс України №2947-III 2002, Статті 49, 50, 123, 136: право на материнство, право на батьківство та використання репродуктивних технологій (Family Code of Ukraine, arts. 49, 50, 123, 126: right to maternity, paternity, reproductive technology) (2002)

Abortion and reproductive health rights, Divorce and dissolution of marriage

Articles 49, 50 of the Family Code of Ukraine refer the right to maternity and the right to parentage to the personal non-property rights of spouses. The term “maternity” means women’s legally guaranteed right to reproductive opportunity on (i.e., to give birth to children, raise them). The core of this personal non-property right is the wife's authority to decide whether or not to have a child. In addition, these articles establish that a woman's reluctance to have a child or her inability to conceive a child can be grounds for the dissolution of marriage. The same consequences entail if a man's refuses to, or his cannot, have a child. Such rules of the family legislation on the reason for the dissolution of marriage due to the wife's or husband's unwillingness or inability to have children restrict the freedom of behavior of women and men in marriage and violate the right to reproductive freedom. Article 123 establishes that if a married couple produce an embryo that is carried by a surrogate, then, the spouses are deemed the parents of the child. Similarly, the spouses are recognized as the parents when the wife gives birth to a child via implantation of an embryo that is not biologically hers. Article 136 of the Family Code of Ukraine allows a person legally registered as a child’s father to contest that registration, and thus his legal responsibilities as a parent to that child, if he believes or knows that he is not the child’s biological father. An analysis of court practice indicates that, as evidence of the lack of a parent-child relationship, the court accepts testimony of witnesses and results of forensic genetic examination.

Статтями 49, 50 Сімейного кодексу України право на материнство та право на батьківство віднесено до особистих немайнових прав подружжя. Термін "материнство" означає гарантоване законом право жінки на репродуктивну можливість (тобто народжувати дітей, виховувати їх). Ядром цього особистого немайнового права є правомочності дружини вирішувати питання про народження чи ненародження дитини. Крім цього, ці статті встановлюють, що підставою для розірвання шлюбу може бути небажання жінки мати дитину або її нездатність зачати дитину. Такі ж наслідки виникають, якщо чоловік відмовляється або не може мати дитину. Такі норми сімейного законодавства про підстави розірвання шлюбу через небажання чи нездатність дружини чи чоловіка мати дітей обмежують свободу поведінки жінки та чоловіка у шлюбі та порушують право на репродуктивну свободу. Статтею 123 встановлено, що, якщо у подружжя зароджується ембріон, виношуваний сурогатною матір'ю, то батьками дитини визнається подружжя. Так само, подружжя визнається батьками, коли дружина народжує дитину, шляхом перенесення в її організм ембріона, який їй біологічно не належить. Стаття 136 Сімейного кодексу України дозволяє особі, яка в установленому законом порядку записана батьком дитини, оскаржити таку реєстрацію, а отже, і свої обов’язки як батька щодо цієї дитини, якщо вона вважає або знає, що не є біологічним батьком дитини. Аналіз судової практики вказує на те, що як доказ відсутності зв’язку між батьком та дитиною суд приймає показання свідків та результати судово-генетичної експертизи.