Women and Justice: Keywords

Legislation

Сімейний кодекс України № 2947-III, статті 24, 56: добровільність шлюбу та право подружжя на особисту недоторканність (Family Code, arts. 24, 56: voluntary marriage and right of spouses to personal inviolability) (2002)

Divorce and dissolution of marriage, Domestic and intimate partner violence, Forced and early marriage, Sexual violence and rape

Article 24 of the Family Code of Ukraine specifies that marriage requires the consent of the woman and the man, free from coercion. “Voluntary marriage” is a rather broad concept, which includes the right to freely decide to enter and maintain marriage, as well as to dissolve a marriage and terminate marital relations. At the same time, the Family Code requires that a court declare a marriage null and void if it was registered without the free consent of either party. Consent is not free and valid if (i) it was obtained by physical or psychological force or (ii) at the time of the marriage a party had a severe mental disorder, or was under the influence of alcohol, drugs, or similar substances, and was therefore not fully aware of the implications of their actions and/or was not able to control them. Consequently, the nullification of a marriage obtained without consent does not carry the same legal consequences as the dissolution of a valid, consensual marriage. For example, the property acquired during a null and void marriage is not considered jointly owned property. Article 56 established the right of wife and husband to personal inviolability, which includes the rights to: (i) freely choose their place of residence (in some cases, a married couple can live separately for valid reasons, for example, study, work, treatment, the need to care for parents or children); (ii) take measures to maintain marital relations; and (iii) terminate the marital relationship. This article also states that forcing a spouse to stay in a marriage, or forcing a spouse sex through physical or psychological violence, is an abuse of a spouse’s right to freedom and personal inviolability and may constitute domestic violence.

Стаття 24 Сімейного кодексу України визначає, що для укладення шлюбу необхідна згода жінки та чоловіка, вільна від примусу. "Добровільний шлюб" — це досить широке поняття, яке включає право вільно приймати рішення про вступ і збереження шлюбу, а також розірвання шлюбу і припинення шлюбних відносин. Водночас, Сімейний кодекс вимагає визнання судом шлюбу недійсним, якщо він зареєстрований без вільної згоди однієї зі сторін. Згода не є вільною та дійсною, якщо (I) вона була отримана за допомогою фізичного чи психологічного примусу або (II) на момент укладення шлюбу сторона мала важкий психічний розлад або перебувала під впливом алкоголю, наркотиків чи подібних речовин, і тому не повністю усвідомлював наслідки своїх дій та/або не могла їх контролювати. Тому, визнання шлюбу, укладеного без згоди, недійсним, не тягне за собою таких юридичних наслідків, як розірвання дійсного шлюбу за власною згодою. Наприклад, не вважається спільною сумісною власністю майно, набуте під час недійсного шлюбу. Стаття 56 закріпила право дружини та чоловіка на особисту недоторканність, яке включає права: (I) вільного вибору місця проживання (у деяких випадках подружня пара може проживати окремо з поважних причин, наприклад, навчання, робота, лікування, необхідність догляду за батьками або дітьми); (II) вживати заходів для підтримки шлюбних відносин; та (III) припинити шлюбні відносини. У цій статті також зазначено, що примушування подружжя залишатися у шлюбі або примушування подружжя до статевих стосунків шляхом фізичного чи психологічного насильства є зловживання правом подружжя на свободу та особисту недоторканність і може кваліфікуватися як домашнє насильство.

Сімейний кодекс України № 2947-III, Статті 109-115: розлучення за рішенням суду (Family Code, arts. 109-115: divorce by court decision) (2002)

Divorce and dissolution of marriage, Domestic and intimate partner violence, Forced and early marriage, Gender discrimination

Spouses who have children may file to a competent court a divorce application supported by a written agreement detailing with whom the children will live following the divorce, to what extent the other parent will support the children, and the other parent's right to care for the children. The competent court shall award a divorce one month following the submission of the divorce application, if it is established that the divorce application is in line with the genuine intent of the wife and husband. It is interesting that the family law establishes rules according to which the court shall attempt to facilitate the reunification of the couple through measures that are not in conflict with the moral principles of society (in such circumstances, the court may suspend the proceedings and set a time limit for the spouses to reconcile, which may not exceed six months). If both spouses agree to dissolve the marriage, the terms for reconciliation are usually not set by the court. Either spouse may apply for a divorce. At the same time, the legislature limited access to justice to certain categories of persons, namely: pregnant wives and their husbands, as well as parents of children under one year of age. Thus, a divorce application may not be filed during the wife's pregnancy and within one year of childbirth, unless either spouse engages in illegal behavior that may be classified as a criminal offense against the other spouse or the child. Such a limitation does not typically preserve the family, and may interfere with a person's right to marry another person with whom they already live, affects decision-making regarding the acquisition of property, because in this case it will be considered joint property (it will be very difficult for a person to challenge the presumption of joint property in court even if the persons do not live together). When deciding the issue of divorce, the court shall investigate the actual relationship of the spouse and genuine grounds for filing for divorce, with due regard to whether the spouses have a minor child or any other important factors. After divorce, a person has the right to revert their pre-marriage last name. In case of divorce granted by the court, the marriage shall be deemed terminated as of the effective date of the court judgment awarding the divorce.

Подружжя, яке має дітей, може подати до компетентного суду заяву про розірвання шлюбу, яка супроводжується письмовою угодою, в якій вказується, з ким проживатимуть діти після розірвання шлюбу, в якому обсязі другий з батьків утримуватиме дітей, а також право другого з батьків піклуватися про дітей. Компетентний суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу через місяць після подання заяви про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає справжнім намірам дружини та чоловіка. Цікаво, що сімейне законодавство встановлює правила, відповідно до яких суд намагається сприяти возз’єднанню подружжя за допомогою заходів, які не суперечать моральним засадам суспільства (за таких обставин суд може призупинити провадження та призначити строк для примирення подружжя, який не може перевищувати шести місяців). У разі згоди обох з подружжя на розірвання шлюбу строк примирення судом зазвичай не встановлюються. Будь-хто з подружжя може подати заяву на розірвання шлюбу. Водночас законодавець обмежив доступ до правосуддя певним категоріям осіб, а саме: вагітним дружинам та їхнім чоловікам, а також батькам дітей віком до одного року. Таким чином, заява про розірвання шлюбу не може бути подана під час вагітності дружини та протягом одного року після пологів, за винятком випадків, коли будь-хто з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка може бути кваліфікована як кримінальний злочин щодо іншого з подружжя або дитини. Таке обмеження, як правило, не зберігає сім’ю, може перешкоджати праву особи на шлюб з іншою особою, з якою вони вже проживають, впливати на прийняття рішення щодо придбання майна, оскільки в цьому випадку воно вважатиметься спільною власністю (вкрай важко оскаржити презумпцію спільної власності в суді, навіть якщо особи не проживають разом). При вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні стосунки подружжя та дійсні підстави для звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу, з урахуванням наявності у подружжя неповнолітньої дитини та інших важливих обставин. Після розірвання шлюбу особа має право повернути своє дошлюбне прізвище. У разі розірвання шлюбу за рішенням суду шлюб вважається припиненим з дня набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу.

Сімейний кодекс України № 2947-III 2002, статті 104-105: припинення та розірвання шлюбу (Family Code arts. 104-105: termination and dissolution of marriage) (2002)

Divorce and dissolution of marriage, Forced and early marriage

Termination of marriage is a legal status, after which the legal relationship between the spouses no longer exists. Articles 104-105 of the Family Code of Ukraine provide that a marriage is terminated if either spouse is presumed dead or declared missing. Dissolution is one of the types of termination of marriage provided by the Family Code. Dissolution can take place via in-court and out-of-court procedure, namely: (i) upon application to the civil registration office for divorce filed by (a) both spouses (if spouses do not have children) or (b) only one of spouse (if the second spouse has been declared missing or incapacitated); (ii) upon successful application to a competent court from spouses who have children; (iii) upon the application of one of the spouses. These articles reflect the principle of “voluntary marriage,” which requires free and complete consent not only at the time of marriage registration, but also during marriage and its subsequent dissolution. No one can be forced to stay in a marriage. A simple unwillingness to continue being married to a certain person is enough, even in the absence of conflicts, quarrels, etc.

Припинення шлюбу є правовим станом, після якого правовідносини між подружжям перестають існувати. Статтями 104-105 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюб припиняється у разі визнання одного з подружжя померлим або безвісно відсутнім. Розірвання шлюбу є одним із видів припинення шлюбу, передбачених Сімейним кодексом. Розірвання шлюбу може відбутися в судовому та позасудовому порядку, а саме: (I) за заявою до відділу реєстрації актів цивільного стану про розлучення, поданою (а) обома подружжям (якщо подружжя не має дітей) або (б) лише одним із подружжя (якщо другий з подружжя визнано безвісно відсутнім або недієздатним); (II) після успішного звернення до компетентного суда від подружжя, яке має дітей; (III) за заявою одного з подружжя. У цих статтях відображено принцип "добровільності шлюбу", який вимагає вільної та повної згоди не лише під час реєстрації шлюбу, але й під час шлюбу та його подальшого розірвання. Нікого не можна змусити залишатися в шлюбі. Досить простого небажання продовжувати перебування в шлюбі з певною людиною, навіть за відсутності конфліктів, сварок і т.

Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (No. 2227-VIII) (2017)

Domestic and intimate partner violence, Forced and early marriage, Gender discrimination, Gender-based violence in general, International law

The Criminal Code and Criminal Procedural Code of Ukraine were amended in December 2017 to adopt provisions of the Council of Europe Convention on Preventing and Combating Violence against Women and Domestic Violence (Istanbul Convention). As a result of these amendments, new dangerous acts were criminalized. For example, Article 151-2 supplemented the special part of the Criminal Code of Ukraine by providing criminal liability for forced marriage. Forced marriage (meaning coercing a person to marry, to continue a forcible marriage, to enter into cohabitation without marriage, to continue cohabitation, or to move to a territory other than that in which they reside, regardless of citizenship) is punishable by arrest for a term of up to six months, by restriction of liberty for a term of up to three years, or by imprisonment for the same term. Article 126-1 supplemented the special part of the Criminal Code by providing criminal liability for domestic violence. Domestic violence (meaning intentional systematic physical, psychological, or economic violence against a spouse or ex-spouse or another person with whom an offender has had a family or close relationship) is punishable by community service of up to 150-240 hours, or arrest for up to six months, restriction of liberty for up to five years, or imprisonment for up to two years. A new chapter, “Restrictions,” established that, in the interests of domestic violence victims, the convicted person might be (i) banned from living with a person who suffered from domestic violence or (ii) restricted in communications with their child if the child was a victim or observer of domestic violence. In addition, these amendments provide criminal liability for failure to comply with restrictive measures, which is punishment with arrest for up to six months or restriction of liberty for up to two years. Finally, consent is valid if it is a person's exercise of free will, in consideration of attending circumstances.

У грудні 2017 року до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України були внесені зміни з метою закріплення положень Конвенції Ради Європи «Про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з ними» (Стамбульська конвенція), прийнятої у 2011 році. У результаті цих змін нові суспільно небезпечні діяння були криміналізовані. Наприклад, особливу частину Кримінального кодексу України доповнено статтею 151-2, яка передбачає кримінальну відповідальність за примушення до шлюбу. Примусовий шлюб (тобто примушування особи до вступу в шлюб або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу у співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття, або спонукання з цією метою особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає (там «проживає» означає постійне місце проживання в певному місці, не обов’язково пов’язане з громадянством) карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк. Також у 2017 році особливу частину Кримінального кодексу України було доповнено статтею 126-1, яка передбачає кримінальну відповідальність за домашнє насильство. Домашнє насильство (тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи) караються громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до двох років. Додано новий розділ «Обмежувальні заходи». Встановлено, що в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки: заборона перебувати в спільному місці проживання з жертвою; обмеження спілкування з дитиною у разі вчинення насильства в сім'ї щодо дитини або в її присутності; крім того, ці зміни передбачають кримінальну відповідальність за невиконання обмежувальних заходів (покарання у вигляді арешту на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років). Примітка: Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин.